Тобольський святий у київських печерах. Пам’ять святителя Павла

 

Коли у вісімнадцятому столітті для служіння біля престолу Царя Слави по всій Росії і за кордон направляли освічених ченців, одним із них був митрополит Тобольський Павло. Під час відбудови Успенського собору під його руїнами знайшли нетлінне тіло митрополита. Саме у Києво-Печерській Лаврі  він починав свій чернечий шлях і тут закінчив своє земне життя. 17 листопада Православна Церква згадує його праведну кончину.

Святитель Павло (в миру Петро Конюскевич) народився 1705-го року в місті Самборі на Львівщині. Доля склалася так, що більшу частину життя він очолював митрополичу кафедру в Росії, але спочив там, звідки й почав свій шлях монаха.

Нетлінні мощі святителя після його кончини стали джерелом чудотворення. Їм вклонялися і прості люди, й імператори. Нині вони почивають у Благовіщенському печерному храмі Київської Лаври.

Єпископ Обухівський Пантелеймон: «Кожен раз, коли ми спускаємось у Дальні печери Києво-Печерської Лаври і прикладаємось до його святих мощей. Ми просимо його молитов, тому що це великий угодник Божий, прославлений церквою за ревність по святій вірі, благочестя, за просвітництво, за труди, які він поніс, будучи правлячим архієреєм Тобольської єпархії в середині вісімнадцятого століття».

Митрополит Тобольський і Сибірський, святитель велику увагу приділяв місіонерській та просвітній діяльності. Читати богослов'я в Духовній семінарії запросив викладачів із Києва. Окрім того, за його управління кафедрою зросло храмобудівництво.

Єпископ Обухівський Пантелеймон: «Йому нелегко прийшлося, як тому, хто народився на русі, прийти у край, який потребував Євангельської проповіді, тому що потрібно було посіяти зерна духовні на добру ниву і йому Господь допомагав у цьому бо бачив, що його трудами, його ревністю можна зробити великі і славні діла Милості Божої. Для святителя Пала особливістю його служіння було те, що він мав можливість проповідувати без страху перед владою, бо він знав, кому він служить. Богові, виконуючи слова царя і пророка Давида. Працював з трепетом, а радів тою радістю, яку Господь послав йому на серце».

Майже тридцять років святитель Павло провів у Росії. Повернувшись на батьківщину, під покровом Божої Матері власними коштами підтримував Києво-Печерську Лавру.

Єпископ Обухівський Пантелеймон: «Його надихали подвиги преподобних Антонія і Феодосія. І тут, коли він усамітнився, то мав можливість звершити ті духовні подвиги, які прославили його у лику святих. Споглядаючи його подвиг, кожен буде мати натхнення і сили сповідувати святу віру. Ті часи, в які він жив, здавалося, були складними, але він зміг здолати їх, бо мав міцну віру і дай Боже, щоб молитви святителя Павла за всіх. Хто здобуває освіту, хто шукає шлях до Бога, його молитвами люди знайшли цей шлях , ставши на нього твердими ногами, зміцнюючись молитвами святителя, йшли по ньому до Царства Небесного».

Два роки провів святитель у Лаврі, оточений загальною любов’ю та шаною. Помер він 17 листопада 1770-го року.

На початку вісімдесятих років ХХ століття з благословення Святішого Патріарха Пимена святителя Павла Тобольського було прославлено у Соборі Сибірських святих. А дві тисячі першого його приєднали до Собору святих Галицької землі.

Поделиться: