11-річний хлопчик чекає на вашу допомогу. Рубрика «Територія добра»

 

Хвороба дитини – серйозне випробування на міцність шлюбу та взаємного кохання. Сьогодні ми розкажемо вам історію родини, що витримала це випробування. Вони вірять, люблять і не втрачають надії. Подружжя Костриць виходжує свого сина, виявляючи істинну доброту і милосердя.

Світ маленького Михайлика обмежується стінами дому, а коло спілкування – рідними людьми. Усі11 років свого життя хлопчик провів, лежачи в ліжку, лиш інколи плачучи або усміхаючись своїм – нікому не відомим – думкам. Михайлик не говорить, не може самостійно їсти й пити. Життя з його яскравими барвами дитинства, що вирує за вікнами столичної багатоповерхівки, не відоме йому. Зі школи повертаються сестрички, та Михайлик майже втратив здатність радіти їм – у травні хлопчик опинився на межі життя і смерті, дуже ослабнув, і відтоді жодні зусилля дівчаток не можуть викликати усмішки на його обличчі.

Юлія Костриця, мати: «На Пасху мы попали в реанимацию. Тяжелое очень было состояние, было осложнение. Когда приехала скорая, они подумали, что у него отек легких. И когда мы приехали в больницу, его сразу подключили к аппарату искусственного дыхания».

Спочатку навіть у лікарів опускалися руки – дитина, що не рухалася, захворіла на тяжку пневмонію. Хлопчик провів місяць зі штучною вентиляцією легень. Щоб Михайлик міг дихати, в його трахею ввели спеціальну трубку для видалення вологи. Через півтора місяці виснажливої боротьби за життя, хлопчик нарешті почав одужувати і зміг повернутися додому.

Юлія Костриця, мати: «После этой реанимации были и пролежни, он был очень худой. Прикосновения все ему были очень болезненны. Раньше мы его как-то сажали, а сейчас это очень сложно, трубка раздражает трахею, он начинает кашлять».

Володимир Костриця, тато: «Вот это самое обидное - он не говорит, не может сказать, что у него болит, что он хочет. Но за столько лет мы уже научились по каким-то признакам узнавать, что его беспокоит: живот, ноги или что-то другое».  

Коли Михайлик з’явився на світ, перший син Юлії та Володимира щойно пішов до школи. Подружжю було дуже складно, адже ніхто не чекав, що нормальний перебіг вагітності Юлії закінчиться тяжкими пологами й появою на світ хворої дитини. З перших днів життя лікарі поставили хлопчику тяжкі діагнози: дитячий церебральний параліч та епілепсія.

Юлія Костриця, мати: «У нас случилось в родах кислородное голодание, асфиксия тяжелая, а потом отек мозга. Роды были в срок, но в родах что-то пошло не так. Ребенок родился очень тяжелый».

У Михайлика викривлено хребет і стиснено одну легеню, тому кожну нову пневмонію дитині переносити дедалі складніше. Будь-яка зовнішня інфекція може стимулювати нове ускладнення.

Володимир Костриця, тато: «У нас уже меньшая сестричка Варвара сама научилась санировать его, помогает маме. У нас все дети как медсестры. Бывает, плохо ему - она придет, попляшет перед ним, позвенит, он уже и улыбается».

Варя Костриця, сестра: «Я читаю ему книжки вслух, он слушает и иногда засыпает. Я его глажу по головке, и он улыбается».

Для підтримання життя дитини родині щомісяця потрібно купувати дорогі препарати – від епілепсії, пневмонії, антисептики й антибіотики. Юлія отримує допомогу з інвалідності на дитину та виховує ще трьох здорових дітей. Уся родина невпинно молиться за здоров’я Михайлика і робить усе можливе, аби полегшити його страждання.

Володимир Костриця, тато: «Спасибо всем, кто за нас молится. Владыке Ионе и братии Свято-Троицкого монастыря. Они нам очень помогли молитвами».

Варя Костриця, сестра: «Я говорила, чтобы Боженька сделал так, чтобы он выздоровел и не был в реанимации, а был дома».

Відгукніться, небайдужі люди! Родина дуже потребує матеріальної підтримки і не впорається без сторонньої допомоги. Телефон мами Михайлика Костриці – Юлії: 098-594-36-60.

Додаткову інформацію шукайте на сайті «Молодість небайдужа». http://molodost.in.ua

Журналіст: Петухова О.

Оператор: Грязнов Ю.

Поделиться: