Прогулянка Київським Подолом, або престольне свято Іллінського храму

 

Мені  відкрилась  істина  печальна:життя  зникає,  як  ріка  Почайна.Через  віки,  а  то  й  через  роки,ріка  вже  стане  спогадом  ріки.І  тільки  верби  знатимуть  старі:киян  хрестили  в  ній,  а  не  в  Дніпрі.

,

Ці рядки Ліни Костенко, маленькі озерця, назва вулиці Почайнинська та ще деякі факти нагадують про існування тут річки Почайни. Саме на її берегах русичі масово приймали християнство. Проте перший храм тут виник за декілька десятиліть до цієї події.
Іллінська церква – пам’ятка архітектури 17-го століття. Історики припускають, що її звелИ якраз на місці першого руського храму.
 
Петро Толочко
доктор історичних наук,
академік НАНУ : "Швидше за все Іллінська церква – стара Іллінська церква, початкова Іллінська церква – стояла на цьому самому місці, де і нинішня Іллінська церква, бо в традиції культового будівництва продовжувати оце святе, намолене місце, де, як правило, храми відновлюються на тому самому місці, де були колись засновані раніше".
Хто ж, а головне – для кого, звів церкву у тодішньому язичницькому Києві? Справа в тім, що серед жителів Києва християн не бракувало ніколи. Переважно це були грецькі купці, а також найманці з християн, які перебували на службі у київських правителів. З часом вони стали відігравати помітну роль у громадському житті держави.
У середині 10-го століття християни були вже досить впливовою силою в Руській державі. Преподобний Нестор Літописець розповідає, як 945 року за князя Ігоря Київська Русь і Константинополь укладали мирний договір. Серед представників великого князя виявилося багато християн. Русичі складали присягу у двох місцях: християни – у храмі пророка Іллі, язичники – у святилищі Перуна. І сам текст договору був укладений так, аби його можна було використовувати і як язичницьку клятву, і як присягу християнську: перші присягали своєю зброєю, другі давали обіцянку перед хрестом.
 
Владислав Дятлов історик: "…коли православна віра стає вірою всієї країни і кожного з русичів, і святий князь Володимир будує на пагорбах – там, де колись стояли кумирні, муровану церкву Десятинну Пресвятої Богородиці, і саме цей храм стає новим духовним центром столиці, після цього Свято-Іллінська церква ніби щезає зі сторінок літописів. Про її подальшу долю ми майже нічого не знаємо – вона більше не згадується в писемних джерелах. Вона могла просто відступити на другий план. …  Могла згоріти під час однієї з пожеж, які неодноразово траплялися у Києві – переважно дерев’яному місті у ті часи. А може просто літописці перестали звертати на неї увагу…"
У 17-му столітті коштом київського підприємця Петра Гудими на Подолі був зведений храм на честь пророка Іллі. Пізніше, його онук прибудував приділ на честь Іоанна Хрестителя, шатрову дзвіницю та браму.
Попри свій поважний вік, на початку ХХ ст. київська Іллінська церква мала свіжий і молодий вигляд. До цього періоду належать внутрішні настінні розписи роботи майстрів іконописної школи Києво-Печерської Лаври. – усього сорок зображень. Проте негаразди, які судилося пережити святині упродовж вікІв, як виявилося, були лишень репетицією перед випробуваннями нового часу. Після революції 17-го року храм одним із перших у Києві потрапив до списку таких, що підлягають знищенню. Врятувало його лише перетворення на зерносховище.
У храмі зберігалося зерно, що надходило з півдня України. Так було до Великої Вітчизняної війни. Відновилися богослужіння тут лише під час окупації.
90-ті роки – нова доба в історії України, в історії Церкви, в історії Іллінської громади. Саме тоді сюди був призначений її нинішній настоятель отець Віталій Косовський – на той час випускник Московської Духовної академії.

,

Протоієрей Віталій Косовський
настоятель Іллінського храму:"18’32После своего назначения я находился в печальном состоянии. Видя вот, казалось бы открытый храм, но при этом находившийся в полуразрушенном состоянии. Ну и с Божьей помощью сначала я, затем собратия священнослужители начали церковную жизнь упорядочивать. Началось, конечно все со строительства, с реставрации, а это были времена тяжелые, когда достать что-либо, именно достать, не просто купить, было, практически невозможно. За каждый кирпич, за каждый куб раствора приходилось бороться".
За декілька років стіни храму капітально реставрували, позолотили купол, впорядкували територію довкола церкви. Молодому настоятелю допомагав його батько – теж священик, отець Роман. Коли син був призначений настоятелем на Поділ – старший батюшка став кліриком Іллінки. Він підтримував отця Віталія і в організації богослужбового життя, і в господарській роботі.
 Сьогодні в Іллінській церкві ніщо не нагадує про її темну епоху. Щонеділі та на свята не те що в приміщенні – на території храму важко протиснутись. У недільній школі навчаються понад шістдесят слухачів.
Свої роботи іллінські вихованці дарують друзям та знайомим. Найкращі ж твори продають на спеціальних аукціонах, що проводяться декілька разів на рік з нагоди великих свят. Виручені кошти передають на благодійні цілі в дитячі заклади.
Загалом історія недільної школи при Іллінському храмі нараховує два десятиліття. І вже можна озирнутися назад, подивитися на результати.
Від Володимирового хрещення минуло десять віків. Уже давно в Києві немає княжого палацу. Не збереглося й багато храмів, зведених після Іллінської церкви. Немає Почайни. Та пам'ять про все це зберігає в собі нинішня Іллінська церква. Немов у книзі, у ній закарбовано те головне, що творило нашу історію.

Поделиться: