Покровський храм у селі Сулимівка, що на Київщині

 

Коли на початку 17-го століття гетьман запорізького козацтва Іван Сулима побудував у своєму селі Покровський храм – це була перша мурована церква на Подніпров’ї та Лівобережній Україні за кілька століть.

Історичні дані свідчать, що господар села великий гетьман Іван СулИма вирішив побудувати у Сулимівці кам’яний храм після того, як побував у багатьох країнах Європи. Його настільки вразила велич і краса іноземних соборів, що він захотів побудувати щось подібне у себе вдома. І неодмінно з каменю. Хоча на ті часи це було великою розкішшю.. Так за сім років, з 1622-го по 1629-й,  на високому пагорбі у центрі села постав цей храм, освячений на честь традиційного козацького свята – Покрови Божої Матері. Для родини Сулим цей храм став сімейним у повному розумінні цього слова. Вони його утримували, прикрашали, на нього жертвували значні кошти. І під склепінням цього ж храму було для Сулим і вічне упокоєння.

Протоієрей Олександр Петренко, настоятель Покровського храму: «Хочу сказати про те, що з роду Сулим вийшли надзвичайно знатні люди. Це гетьман-мученик, це полковник, який заснував парк Сулимівський. Це його внук, який був одним із засновників містечка Баришівка. Це Аким Акимович Сулима, який був меценатом бідних, і який побудував на вулиці Лютеранській київську Сулимівку для безпритульних дітей, і який був останнім суддею Малоросії. Це Христофор Сулима, який був першим єпископом Харківської єпархії, заснувавши Харківсько-Новоукраїнську єпархію. І один з видатних діячів роду Сулим – це був Микола Семенович Сулима, останки якого покояться у Троїце-Сергієвій Лаврі. Він був губернатором з’єднаного Сибіру, великим полководцем».

Коло знайомих у нащадків гетьмана було настільки широким, що одним із найближчих друзів Миколи Сулими був навіть племінник легендарного Багратіона – Петро Олександрович Багратіон. І так склалося, що йому довелося доживати віку у помісті Сулим. Багратіона поховали на північ від церкви. І його могила збереглася до сьогодні.  Атеїстична ера лишила свій жахливий слід на цьому дивовижному архітектурному створінню. Колись пишно прикрашений, храм був повністю розграбований. У його стінах у різні часи був табір для військово-полонених, стайня для коней та зерно-сховище. Повністю розграбували і некрополь під храмом. Місцеві жителі пригадують, як хлопці-школярі кістками, зібраними з церковної усипальниці, лякали у школі дівчат.

Протоієрей Олександр Петренко, настоятель Покровського храму: «Я вважаю, що найбільший гріх, попущений з волі Божої, те, що за часів радянської влади з фамільного склепу, який був у храмі, викинули останки Сулим. Акима Сулими, якого, за його заслуги, хотіли поховати на цвинтарі Дальніх печер Києво-Печерської Лаври; Параскеви Сулими, яка займалася меценатством. Вона багато зробила для бідних і знедолених людей в Києві, підбираючи їх, даючи їм освіту, даючи їм путівку в життя. Тому, коли сплюндрували ці останки, село занепало».

З роками маленька і тиха Сулимівка стала вимирати. Розвалився місцевий колгосп. Молоді люди почали виїжджати у пошуках кращої долі. А пенсіонери були приречені стати свідками духовного і матеріального зубожіння села. Поступово занехаявся місцевий парк – унікальна пам’ятка садово-паркового мистецтва. А панський маєток, селяни розтягли як будівельні матеріали. Відтепер про колишнє гніздо славного козацького роду нагадують лише руїни. У період цієї розрухи знову зазвучало слово Боже  у Сулимівському храмі.

Протоієрей Олександр Петренко, настоятель Покровського храму: «Живе в цьому селі, якщо не рахувати тих, хто не виїжджає, близько 80 чоловік. Якщо з мігруючими, які їздять на роботу і повертаються назад, – близько ста осіб. Молоді з двох сіл не набирається навіть 22 дітей з першого по одинадцятий клас. Село у дуже великому запустінні, тому що тут діти не народжуються. Звідси виїжджають у Київ на навчання всі молоді працездатні люди. Працювати у Києві, у Борисполі».

Декілька років тому у Сулимівці закрили школу та дитячий садок. І сьогодні тут, окрім церкви, діють лише магазин, пошта та медичний пункт. Проте місцеві жителі вірять, що доки в Сулимівці житиме церква, доти житиме і саме село.  

Поделиться: