Ужгородська Покрова

 

Якщо дивитися на Закарпатську область з боку України, то вона і справді – за Карпатським хребтом. Проте таку назву край отримав лише у 20-му столітті, після входження до складу Радянського Союзу. Історична ж назва регіону – Підкарпаття, або Карпатська Русь.

Слов’янські племена білих хорватів стали заселяти Карпатські гори у другому столітті до Різдва Христового. Саме з них сформувалися карпатські русини – нині домінуючий у краї етнос. З 10-го століття Підкарпатська земля була у складі Унгварського князівства зі столицею у місті Гунг, пізніше перейменованому в Ужгород.

Місто постало у передгір’ї Карпат на річці Уж (звідки й походить нинішня його назва). З кінця 11-го століття і аж до початку 20-го воно поперемінно перебувало під владою угорців та австрійців. 1919 року Ужгород став столицею Підкарпатської Русі – автономної республіки у складі Чехословаччини.

Саме тоді до міста стали прибувати емігранти з Росії, які полишали Батьківщину після Жовтневого перевороту 1917 року. З часом російська діаспора сформувалася у громаду, яка захотіла побудувати тут власний дім для молитви.

Нова споруда постала на лівому березі Ужа навпроти старої частини міста. Це був шатровий храм, поширений у центральній та північній Росії 15-го – 17-го віків. Кошти на будівництво святині збирали серед співвітчизників, розкиданих після революції по всьому світу. Тогочасні ужгородські газети писали про те, як дружини емігрантів спеціально зайнялися рукоділлям, щоб виручені за це кошти віддати на побудову храму. Дзвони пожертвувала Підкарпатсько-руська козацька станиця, що була неподалік Ужгорода.

Зведення Покровського храму припало на епоху відродження на Закарпатті Православія після його трьохсотлітньої заборони. Починаючи з 17-го століття, коли було підписано Ужгородську унію, православні церкви на Закарпатті не будувалися. У 1920-х роках храм в Ужгороді став одним із перших, який зводився в краї за три віки.

Чин освячення та перше богослужіння у церкві звершив преподобний Олексій Кабалюк – подвижник віри 20-го століття. 2001-го року Церква приєднала його до лику святих. Архімандрит Олексій був першим православним священиком на зорі відродження Православія у краї. 1910 року він таємно прибув до Карпат із Холмщини на возі під сіном. У селі Іза отець Олексій заснував перший у регіоні православний монастир. У подальшому кожен православний храм, що зводився на Закарпатті в ті часи, батюшка опікав особисто.

Внутрішнє оздоблення Покровської церкви за стилем повністю відповідало його зовнішнім архітектурним рисам. Стінні розписи та ікони в іконостасі виконані у древньоруському стилі. Іконостас виготовлено за так званою тябловою конструкцією. Традиція тяблових іконостасів була поширена на Русі до 17-го століття. «Тябло» в перекладі зі слов’янської означає «балка». Тяблові іконостаси складалися з кількох поперечних балок, на які закріплювалися в ряд ікони. Як правило, вони не мають ні колон, ні кіотів, і лише в пізніший період стали прикрашатися різьбленим орнаментом.

В Україні тяблових іконостасів – одиниці. На Закарпатті ж – лише один.

1945 року Підкарпатська Русь увійшла до складу Радянського Союзу – і відтоді на Карпати поширилася атеїстична ідеологія. У 1960-х Покровський храм відібрали у віруючих. Унікальний іконостас розібрали і передали у міський музей. До 1990 року у храмі був Музей атеїзму.

Коли настав час відновлювати святиню, частину ікон уже не вдалося знайти в музейних запасниках. Інтер’єр відтворювали за архівними фотографіями.

Попри свій відносно молодий вік, Покровська церква в сучасному Ужгороді — найстарша з-пОміж православних храмів. Нова епоха в історії православного Ужгорода починається саме звідси. Завдяки Покровському храму карпатські русини отримали можливість швидше повернутися до батьківської віри.

Поделиться: