Монастирський острів на Дніпрі

 

Десять віків тому північне Причорномор’я було населене войовничими кочовими племенами печенігів та половців. На цих землях боялися селитися інші народи, а мандрівники-торговці, які пропливали на кораблях, уникали навіть причалювати до дніпровських берегів. Та все ж подорожани знайшли  відносно безпечний клаптик землі посеред Борисфена (так тоді називали Дніпро). Завантажені товаром кораблі зупинялися на цьому острові, і там готувалися до переходу через грізні дніпровські пороги. Острів той назвали Монастирський. 

Християнська епоха в історії острова почалася більш як за сто років до офіційного хрещення Русі.

870 року разом із руськими купцями на човнах із Константинополя до Києва вирушили кілька грецьких монахів. Пропливаючи повз дніпровський острів, вони настільки були вражені красою і багатою природою, яка відкрилася їм, що вирішили залишитися тут назавжди. Як свідчить переказ, візантійські ченці побудували там храм і невелику дерев’яну фортецю. Відтоді острів став називатися Монастирським.

Церковний переказ зберіг історію про відвідини цього місця святою рівноапостольною княгинею Ольгою. Повертаючись після подорожі до царгородських святинь княгиня потрапила у бурю, і пристала до Монастирського острова. 988 року, ще до офіційного хрещення Русі, на ці береги ступав і київський князь Володимир, який ішов із дружиною на Херсонес. Саме у тому поході князь прийняв таїнство Хрещення.

Після навернення русичів у християнство острів став однією з перших святинь Русі. Сюди потяглися паломники. Так було до ХІІІ століття. У часи монголо-татарського нашестя острівну обитель віддали на поталу вогню.

Життя на острові відродилося за часів запорозького козацтва. У середині шістнадцятого століття він став головним опорним пунктом запорожців проти набігів татар.

«Дальнейшая история острова говорит о том, что здесь находился скит от Самарского мужского монастыря, в котором и возносились молитвы, и доживали старые иноки, старые казаки, которые постригались в Самарском монастыре, а здесь держали эту землю для особой уединенной молитвы. Так и существовал этот скит».

У 18-му столітті землі північного Причорномор’я разом із Кримом увійшли до складу Російської імперії. За кілька років на місці невеличких рибальських поселень виросло нове губернське місто – Катеринослав. За амбітними планами імператриці Катерини ІІ, воно мало стати «третьою столицею Російської імперії». Тут планувалося відкрити університет, художню академію, консерваторію і звести один із найбільших на теренах держави собор. Були свої плани і щодо Монастирського острова – відтепер частини Катеринослава. Саме там мав з’явитися  університет з Академією мистецтв та ботанічним садом. Але все це так і залишилося у планах.

У 30-х роках 20-го століття у Дніпропетровську побудували новий залізничний міст через Дніпро, який також проходив і територією острова. Зводили міст бригади комсомольців – відтоді острів офіційно перейменували у Комсомольський. На ньому облаштували міську зону відпочину.

Коли ж релігійне життя в Україні стало відроджуватися, острів знову відновився як місце молитви. 1997 року в його північній частині заклали церкву в ім’я святителя Миколая Мірлікійського. А навесні 99-го року у стінах святині відслужили першу Божественну літургію. Після освячення храму острову повернули його історичну назву – Монастирський.

Нині це – центр великого мегаполіса, тут уже немає непрохідних лісів, у яких усамітнювались іноки для молитви, але стоїть храм. Тисячолітня історія острова як священного місця продовжується.

Поделиться: