Михайлівський храм в Городищі, що на Черкащині

 

«Городищем» зазвичай називають залишки давніх укріплених селищ або міст. З часом поруч із ними виростали нові поселення, які й отримували назву на честь сусідніх городищ. Вітчизняна топоніміка зберегла чимало населених пунктів під назвою Городище. Найбільше з них – місто на Черкащині. Воно розкинулося на берегах річки Вільшанки – правої притоки Дніпра. Перша писемна згадка про нього сягає 16-го століття.

Серед видатних особистостей, які були пов’язані з Городищем, найбільшу пам’ять по собі залишив граф Михайло Воронцов – намісник Бессарабії. Народився граф у родині російського посла в Англії, за кордоном здобув і освіту. Уже в зрілому віці він повернувся на свою історичну Батьківщину. Тут йому довелося потрудитися над освоєнням причорноморських земель та після призначення  імператорським намісником взяти на себе управління щойно приєднаною до Російської імперії Бессарабією. Городище було власністю графа. Як і на інших підлеглих йому землях, Михайло Воронцов вирішив звести тут щось оригінальне. Так з’явився храм в ім’я святого Архістратига Божого Михаїла – небесного покровителя графа.

Михайлівський храм постав 1844 року у неоготичному стилі базилікового типу – зовсім не характерному для православної храмової архітектури, а, швидше, більш властивому лютеранським кірхам. Проте замислювався він саме як православний храм – його будівництвом Михайло Воронцов ще раз продемонстрував свою неординарність у підході до формування архітектурного обличчя підпорядкованих йому міст.

Проект, за яким будувалася городищенська церква, подарував графові його друг, архітектор з Італії. Під православний храм проект адаптував одеський зодчий Георгій Торрічеллі. У результаті вийшла доволі оригінальна споруда, яка зовні абсолютно не вкладалася у традиційне уявлення щодо православного храму. Завдяки вузьким стрільчастим вікнам та арочним склепінням всередині храму, складається враження, ніби споруда ця або колишній католицький костел, або лютеранська кірха. І все ж традиційні православні розписи разом із іконостасом, як виявляється, можуть уповні гармонувати з такою, здавалося б, не властивою православним храмам архітектурою.

Проте вишуканість церкви не змогла вберегти її від наруги у безбожні часи. 20-те століття стало епохою випробувань і для храму, і для його парафіян.

Окрім городищенської церкви, на Черкащині граф Воронцов також звів храм на честь Преображення Господнього у селі Мошни. У ньому на замовлення Воронцова архітектор Торрічеллі зумів органічно поєднати архітектурні риси палаців древнього Самарканда і католицьких костелів Західної Європи.

Молодшим братом мошнівської церкви можна назвати і храм в ім’я святителя Іоанна Златоуста в Ялті, зведений за проектом того ж Торрічеллі. Поєднання східних мотивів з елементами готики спостерігаємо і в зовнішніх рисах літньої резиденції графа – Алупкинському палаці, що увійшов в історію під назвою Воронцовський.

Окрім свого унікального храму Городище знане також і як батьківщина українського письменника та ученого Петра Гулака-Артемовського та його родича Семена Гулака-Артемовського – сина місцевого священика, видатного українського композитора, автора опери «Запорожець за Дунаєм». У місцевому краєзнавчому музеї збереглося одне з перших видань цієї опери, яка заклала основи власне українського класичного оперного мистецтва.

Поруч із Городищем у 1848 році брати Кіндрат та Терентій Яхненки разом із Федором Симиренком заснували першу в Україні цукроварню. А ще тут одним із нащадків співзасновника було виведено сорт яблука названого на його честь. Сьогодні у Городищенському районі діє науково-дослідний інститут садівництва імені Льва Симиренка. Завдяки цим людям городищенська земля склала окрему сторінку вітчизняної історії. Назавжди вписався у національне архітектурне надбання і Михайлівський храм – як свідчення великого розмаїття храмової архітектури України. Його незвичайним рішенням автори спробували відкрити новий напрямок в українському храмовому зодчестві. Михайлівська церква стала візитівкою краю, його гордістю.

Поделиться: