Успенський Зимненський монастир

 

Волинь, як частина західного світу, почула євангельське слово раніше Києва. Більш ніж за сто років до офіційного хрещення Русі тут проповідував Христа святитель Мефодій – слов'янський просвітитель. Цей край разом із карпатським вже входив до складу Моравської єпархії.

За кілька верст на південь від Володимира, на березі Луги, стояла гора, прозвана в народі Святою. З першими християнськими місіонерами сюди прийшли і монахи-аскети. Вони оселилися у власноруч викопаних печерах, які утворили цілі лабіринти. Так започаткувалася обитель.

Володимир Великий взявся активно розбудовувати новий адміністративний і духовний центр. Великі зусилля він доклав і до розвитку монастиря, який мав стати не лише осередком поширення християнського віровчення, а й зимовою резиденцією Київського князя. Цьому сприяло вигідне з фортифікаційного погляду розташування Зимненської обителі – високий мис із заходу та півночі омивається річкою.

Тисяча першого року на Святій горі виросли два наземні храми. Перший – на честь Успіння Божої Матері – побудували на самій вершині. Другий – Свято-Троїцький – поставили на нижній північній терасі біля входу в печери. У західній частині монастирського двору розмістився княжий терем.

Печери, місце молитви та поховання, почали виконувати ще й стратегічну функцію. Два підземних тунелі виходили до річки, що забезпечувало обитель водою та давало можливість вивести людей у разі облоги. Освятили обитель на честь Успіння Божої Матері.

Тоді ж в обителі з’явилася і її головна святиня – ікона Богородиці. Це подарунок Константинопольського Патріарха Миколая Хризоверга князю Володимиру і його дружині княгині Анні. Побудувавши новий монастир, князь передав йому і сімейну реліквію.

Богоматір Зимненська – це джерело безперервних чудес і милостей. Хто звертається до Пречистої Діви, обов’язково отримує зцілення.

1939-го року Волинь приєднується до Радянського Союзу. Нова влада виганяє насельниць з обителі. Вони повернуться у рідні стіни, але ненадовго – доки гуркотітиме Друга світова війна.

Фашистську Німеччину переможено. Настав мир. Проте для зимненської святині знову готуються випробування – вона потрапляє під атеїстичний прес. Її долю визначають безапеляційно – віддати тракторній бригаді! Майже сорок років знадобилося, щоб люди зрозуміли безглуздість такого стану.

У середині 80-х колгоспників виселили. У 90-х – сюди прийшли черниці.

Усього в обителі несуть послух близько сорока сестер. Серед них і ті, хто відроджував її з руїн. Загартовані випробуваннями перших років, вони вже не бояться труднощів, браку елементарних умов. Знають, з Божою допомогою, у молитві і труді, усе переможуть.

2004-го року при обителі відкрили офтальмологічний кабінет, який приймає усіх, хто потребує допомоги. Його забезпечено найкращим у регіоні обладнанням. Раз на тиждень оглянути хворих сюди приїжджають провідні спеціалісти України. Але це лише один із напрямів соціальної діяльності монастиря. Сестри намагаються охопити увагою всіх, особливо ж опікуються дітьми.

Афонський схимонах Паїсій Святогорець, який жив у середині минулого століття, назвав проповідь ченців безперервною. Вони не виголошують гучних промов на великі аудиторії, але поширюють вчення Христове своїм життям, на власному досвіді переживаючи Євангеліє.

У тисячолітній історії Зимненського монастиря – шлях нашої Церкви, нашої країни. Вона – підтвердження пророчих слів Спасителя: «На цьому камені Я збудую Церкву Мою, і врата пекла не здолають її».

Поделиться: