Василівський храм у місті Овручі

 

Стародавній Овруч. Сто років тому тут, чи не вперше в історії України, спробували відродити храм часів Київської Русі у його первісному вигляді. Тоді ж при цьому храмі – соборі Василія Великого — був заснований і жіночий монастир.

Документально Овруч відомий з другої половини 10-го століття. Тоді він був одним із міст землі древлянських племен, які сплачували данину київським князям. Охрестивши Русь Святий Володимир, за християнським ім’ям Василій побудував у Овручі дерев’яну церкву святого Василія Великого. Через 200 років князь Рюрик Ростиславич звів на її місті однойменну кам’яну. У помонгольську добу вона обвалилася. Згодом між людьми пішли чутки, що іноді на руїнах храму чути ангельські співи, благоухає ладан та можна побачити Божу Матір з Миколаєм Чудотворцем. Тож вирішили спорудити тут малу дерев’яну церкву.  1860-го розпочали збір коштів на те, аби зберегти залишків давньої святині. Планувалося поставити коло руїн кам’яну каплицю, а самі руїни укріпити. Та заплановані заходи реалізували лише частково. 1876-го року збудували каплицю, а руїни накрили дерев’яним дахом. Лише 1904-го року архієпископ Волинський Антоній Храповицький запропонував реставрувати храм. Розробити проект було доручено архітектору Щусєву. Під час будівельних робіт залишки давньої церкви дослідив архітектор Покришкін. На основі цих досліджень Щусєв скоригував свої креслення. Усі міцні частини руїн було включено до складу нової споруди без змін. Від давнього храму майже повністю збереглася східна вівтарна стіна та частини північної. На місті зруйнованих стін обережно виймали цеглини та фіксували на кресленнях положення кожної із них. Потім, створюючи нову кладку, їх повертали на попереднє місто. Цеглу брали зовні схожу на давньоруську плінфу, виготовляли її на місцевому заводі. Коли собор був готовий, художник Блазнов розписав його в стилі одного з храмів Великого Новгорода. За давньоруським зразком зробили також іконостас і панікадило. Частину ікон для іконостаса взяли стародавніх – 16-го століття.  3 вересня 1911 року храм був урочисто освячений. Аби за храмом належним чином доглядати, при ньому відкрили жіночу обитель. Для неї на схід від собору звели корпус у стилі псковської архітектури. Обитель діяла до 1935 року. Закрита радянською владою вона відродилась 1944-го, але 1959-го її знову закрили. Напередодні 1000-ліття хрещення Русі храм реставрували.  А 1990-го року в стіни обителі повернулися черниці. 

1997-го року овручани відсвяткували тисячоліття з моменту зведення першої церкви на цьому місті: дерев’яної, Володимирової. Напередодні відновлення собору вчені висували думку, що храм споруджений Рюриком Ростиславичем, який князював у Овручі та Києві на межі 12 – 13 століть і був, за висловом літописця, «неситим до будівництва». До того ж у хрещенні він називався Василієм. Вивчення залишків храму під час відбудови і особливо пізніші дослідження вчених підтвердили це твердження. Час Рюрика Ростиславича — це епоха, коли князі, розуміючи згубність міжусобиць, уже мріяли про єднання Русі. А архітектори розробляють новий тип храму, що поєднує невелику форму з пишнотою часів Ярослава Мудрого, коли Русь ще була єдиною. Собор у Овручі був одним із таких нових за стилем храмів.

Відновлюючи Василівський храм на межі 19-го та 20-го століть архітектори намагалися кожну деталь зробити у відповідності до давніх зразків. Дай, Боже, і нам бути такими відповідальними, коли ми відроджуємо святині православної України.

Поделиться: