Благословення Канівських гір

 

Невдовзі після хрещення Русі святим князем Володимиром, на канівських горах, як і в Києві, було засновано печерний монастир, де усамітнювалися для молитви ченці-аскети. А трохи згодом, у ХІІ ст., при цій обителі постав величний собор. За багатством зовнішнього і внутрішнього оздоблення в той час його можна було порівняти лише з київськими Успенським та Кирилівським храмами. Розташований на високих берегах Дніпра неподалік великокняжої столиці, Канів охороняв головний водний шлях від Чорного моря, а тому це місто вважалося важливим стратегічним об’єктом для всієї держави.

Незадовго після хрещення Русі святим князем Володимиром, на канівських горах, як і в Києві, було засновано печерний монастир, де усамітнювалися для молитви ченці-аскети. А трохи згодом, у дванадцятому столітті, при цій обителі постав величний собор. За багатством зовнішнього і внутрішнього оздоблення в той час його можна було порівняти лише з київськими Успенським та Кирилівським храмами. Розташований на високих берегах Дніпра неподалік великокняжої столиці, Канів охороняв головний водний шлях від Чорного моря, а тому це місто вважалося важливим стратегічним об’єктом для всієї держави.

Про древність цього міста на Дніпрі, а також про його місце в нашій історії можна судити і з того, що згадки про Канів трапляються вже в “Києво-Печерському патерику” та “Повісті минулих літ” Нестора Літописця.

Проте монголо-татарська навала надовго зупинила духовний і матеріальний розвиток цього краю. З часу знищення міста Батиєм і до середини шістнадцятого століття в історичних документах немає жодних згадок про канівський монастир. Відродилася обитель вже в козацьку добу. Як свідчать літописи, в ті часи тут було поховано гетьмана Івана Підкову, а трохи згодом у канівському монастирі прийняв чернецтво та доживав свого віку запорозький гетьман Яків Шах. Тисяча шістсот шістдесят дев’ятого року в цьому соборі київський митрополит Іосиф Тукальський висвятив на ієродиякона майбутнього святителя і богослова зі світовим ім’ям Димитрія Туптала.

Однак у тому ж таки сімнадцятому столітті над славним козацьким містом знову нависли хмари насилля та розорення. Об’єднане військо турків, татар і поляків вдерлося до Канева і майже повністю його знищило. Тоді ж канівська обитель обагрилася кров’ю свого настоятеля священномученика Макарія. Тихий і смиренний святитель вийшов до загарбників із хрестом у руках, просячи їх не чіпати святині. Проте насильники не надто переймалися його благаннями.

Відтоді понад сто років канівський собор стояв напівзруйнованим. Його було відбудовано лише на початку дев’ятнадцятого століття польською владою і передано уніатам. Але згідно з царським наказом від тисяча вісімсот тридцять третього року старовинний собор повернули православним.

У травні тисяча вісімсот шістдесят першого в стінах Успенського храму перебувала труна з тілом Тараса Шевченка, якого перевозили з Петербурга на вічний спочин до Канева. Завдяки Тарасові Шевченку Канів став відомим на весь світ. Постійно до Чернечої гори приходять люди, щоб віддати шану нашому поету і мислителю.

Востаннє Успенський собор було закрито тисяча дев’ятсот шістдесят третього року. Довго храм стояв порожнім, і лише в сімдесятих роках у ньому розмістили музей народно-прикладного мистецтва. Знову забили у дзвони на молитву в соборі вже тисяча дев’ятсот дев’яностого року. Відтоді тут сформувалася православна громада. І попри те, що реставраційні роботи з відновлення святині тривають і досі, храм завжди заповнено богомольцями.

Протягом століть Канів для всіх був прикладом мужності, патріотизму та благочестя. Маючи за плечима майже тисячолітню історію, сьогоднішній Канів постає як чудовий край, що зберігає в собі скарби нашого героїчного, літературного та духовного минулого.

Поделиться: