Воздвиженський храм у Карвасарах

 

Звідки походить назва міста Кам’янець-Подільський особливо пояснювати не потрібно. Місто це і справді стоїть на широкому кам’яному плато. Складніше віднайти точне тлумачення назв деяких районів кам’янця. Зокрема найколоритнішого з них – Карвасар. Усередині 16-го століття у нижній частині міста розміщувалися великі склади, де приїжджі купці зберігали товари. Такі місця називали караван-сараями. З часом виникло поселення, яке стали називати — Карвасари. З 17-го століття тут з’явився власний храм. Хрестовоздвиженську церкву збудували на березі Смотрича у стилі дерев’яної храмової архітектури Поділля.

Щоб увійти до Воздвиженського храму, людина має обов’язково вклонитися. За давньою благочестивою традицією дерев’яні церквИ на західній Україні часто зводили із низьким ґанком, аби кожен, хто ступає на поріг Божого Дому, схиляв голову перед святинею.

Завдяки своєму розташуванню, у другій половині 18 століття, коли Православіє на Поділлі зазнавало утисків, карвасарський храм залишився єдиним православним у Кам’янцІ. Воздвиженська церква залишилась останнім представником традиційної подільської храмової архітектури. Важко повірити, але храми, подібні до карвасарського, колись булИ типОвими для цього краю.

Проте не був милостивим час і до кам’янецької святині. У 1920-х роках її закрили. Під час Великої Вітчизняної війни храм опинявся у горнилі атак. Якимось дивом він уцілів, хоча одногО разу вогонь підійшов у буквальному розумінні впритул.

Господь врятував тоді не лише храм, але й дерево. До речі, цій липі уже більше двох сотень літ – її посадили невдовзі після відбудови храму у 18 столітті.

Коли війна закінчилася, майже десять років у храмі відправлялися богослужіння. Але потім він знову закрився для віруючих. Відтоді у його стінах показували кіно. Та з часом кінотеатр виїхав із храму і святиню кинули напризволяще. Не забували про церкву лишЕ її колишні прихожани. Всупереч усьому вони вірили, що колись храм знову відродиться, і робили для цього все можливе.

На початку 90-х років надії віруючих подолян справдилися – церква нарешті ожила. На храмі та його дзвіниці було повністю замінено покрівлю. Як і в Карпатах, на Поділлі дерев’яні храми покривали ґонтою – тонкими дощечками деревини модрини. Ґонта має вироблятися обов’язково за допомогою сокири – лише в такому разі її волокна не пропускатимуть вологу.

«Іграшкова дерев’яна будівля і могутні мури замку, здавалося б, ніяк не можуть становити єдиний ансамбль; тим часом вони якось дуже природно злиті в єдине ціле» – так описував свої враження від Хрестовоздвиженського храму всередині двадцятого століття український мистецтвознавець Григорій Логвин. І справді, здається, у цих двох архітектурних комплексів не може бути нічого спільного, але багате на події минуле Подільського краю спростовує цей стереотип. За кілька століть землі Поділля встигли побувати у складі Золотої Орди, Литовського князівства, Речі Посполитої, Турецького ханства, Російської імперії. І кожна політична епоха залишила на вулицях та площах Кам’янця-Подільського свої сліди. Храм на честь Воздвиження Хреста Господнього вніс в архітектурну палітру міста власне українську складову. Більш того – сьогодні він єдиний, хто може повідати нам про історію подільського дерев’яного храмового зодчества.

Краса природних ландшафтів у поєднАнні з величчю оборонних споруд і витонченістю маленького храму вже протягом століть визначають самобутність цьогО району древнього Кам’янця-Подільського.

Автор: Баршай С.

Поделиться: