Троїцький монастир в селі Межиріч на Волині

 

Починаючи з 14-го і до 17-го століття духовним і культурним центром на правобережних українських землях був Острог – столиця князів Острозьких. Місто було убезпечено не лише власними фортечними мурами і сторожовими вежами, але й укріпленими передмістями. Одне з таких передмість – поселення-фортеця Межиріч. Це за три кілометри від Острога, коло злиття річок Збитенки та Вілії. Таке географічне розташування і зумовило назву поселення. З 13-го століття тут існує православний монастир.

у 14-му столітті Волинь входила до складу Литовської держави. Федір Острозький отримав у подарунок від великого князя Литовського Ягайла декілька міст з прилеглими селищами, серед них і Межиріч. Відтоді воно стало південним щитом Острога.

Новий господар побудував у Межирічі дерев’яний замок, обніс його земляними валами із частоколом. Посеред двору поставив дерев’яний Свято-Троїцький храм.

Історія не зберегла детальних відомостей про діяльність Межиріцької Свято-Троїцької обителі. Ймовірно, це був невеликий монастир, головним завданням якого була духовна опіка княжого дому. Після пожежі у 15-му столітті, що повністю знищила храм, на його місці постав кам’яний собор. Будівельним матеріалом для нової споруди був камінь – пісковик з місцевих кар’єрів.

З 14-го і до 17-го століття династія князів Острозьких була ревними захисниками православної віри на підвладних їм землях. Підтримувати чернечі обителі – особливо Межиріцьку – вони вважали своїм прямим обов’язком.

Проте з 17-го століття православна Волинь втрачає своїх головних захисників. Син князя Василя-Костянтина – Іван переходить у католицтво та передає Свято-Троїцький монастир католицькому ордену францисканців. Православні ченці змушені були полишити рідні стіни.

Януш (так тепер іменував себе молодий Острозький князь) надумав кардинально перебудувати поселення. Монастир він перетворив на фортецю. Обніс її новим кам’яним муром завдовжки понад чотириста метрів із п’ятьма вежами. Укріплення мало захищати господарів як від зовнішніх ворогів (татарських орд) , так і внутрішніх негараздів: міжфеодальних сутичок та народних заворушень. До Троїцького храму з північного і південного боку прибудували двоповерхові корпуси з чотирма триярусними вежами. У той час у Межиріч можна було потрапити лише через дві в’їзні брами. Одна з них – Ізяславська – збереглася до наших днів.

16-те і 17-те століття для правобережної України були періодом безперервних війн. Під час одного з козацьких походів проти польської шляхти, у Межирічі знищили майже всі міські будівлі, серед яких – і княжий замок. Утім, монастир, хоч на той час він не був православним, козаки не зруйнували, але вигнали звідти його насельників. Загалом же, за часи перебування святині у руках монахів-францисканців, обитель закривалася тричі.

Ієродиякон Давид (Русинчук), насельник Свято-Троїцького монастиря: «Вперше, коли гетьман України Богдан Хмельницький ішов на битву під Берестечко, він в 1648 р. завітав на це місце. Монахам-францисканцям настільки дістається, що вони лишають цю територію. Вдруге храм закривається, коли тут у 1820 р. спалахнула пожежа і жителі не в змозі відновити тої неповторної краси, за власним бажанням залишають ці стіни і розходяться по навколишніх місцях Волині. Під час цього пожару зазнає втрат вщент монастирська бібліотека, яка налічувала понад 1900 творів церковних видань. І втретє храм закривається за царським указом».

Після Третього поділу Польщі наприкінці 18-го століття Волинь увійшла до складу Російської імперії. Троїцький храм повернули православним. На початку 20-го століття собор капітально відремонтували. Під керівництвом художника Єрмакова у 1900 році його наново розписали. До сьогодні у храмі збереглися різьблені кіоти, що прикрашають образи на іконостасі та колонах.

Найбільший скарб обителі — чудотворна ікона Божої Матері «Життєподательниця». Це колишня родова святиня князів Острозьких. За однією з версій цей образ у 14-му столітті подарував їм як благословення за турботи та охорону святого Православ’я Константинопольський Патріарх.

Перебування волинських земель протягом 20-го століття спочатку у складі Польщі, а пізніше – Радянського Союзу, не сприяло відродженню чернечого життя у обителі. Ченці змогли повернутися в обитель тільки 1991 року. Сьогодні у колишній князівській резиденції знову діє православний чоловічий монастир. Древня святиня, сучасниця Острозьких князів, зажила своїм повноцінним життям.

Автор: Баршай С.

 

Поделиться: