Георгіївський Городницький монастир на Житомирщині

 

Георгіївський Городницький монастир, що на високому березі річки Случ на Житомирщині, був відомий уже з середини 16-ого століття. Цей чудовий краєвид немовби самим Господом визначений для тихої чернечої молитви. Тому не дивно, що з давніх віків на цих пагорбах вирішили знайти собі притулок православні іноки.

Найперша обитель, що виникла у цих місцях, разом із розташованим тут невеличким містечком була повністю знищена  поляками під час нападу на українські землі. На цьому місці не зосталося тоді нічого, тому і місцевість ця отримала назву "Городниця", іншими словами – "города ніц", тобто "міста немає". З тих давніх часів в обителі залишилися лише старовинні монастирські поховання, які свідчать про багатовікову православну присутність на цих місцях та древні дуби-красені, що немовби славні богатирі, стоять навкруги, зберігаючи спокій і тишу.

Лише в останні роки ХІХ століття почала виринати із забуття ця давня християнська святиня. За її відродження взявся майбутній Київський митрополит Антоній Храповицький, який в ті часи очолював Житомирську кафедру. Саме завдяки йому у заново відродженій обителі було зведено на початку ХХ століття собор на честь святого великомученика Георгія Побідоносця. Ця велична споруда, прикрашена всередині чудовими розписами, є справжньою окрасою не тільки маленької Городниці, але й усього Поліського краю. Георгіївський собор, немов духовний маяк, уже здалеку вказує всім віруючим на  духовну пристань.

Проте далеко не всіх захоплювала і зворушувала ця велична і заспокійлива краса обителі. Під час трагічних післяреволюційних подій минулого століття, Городницький монастир закрили, а його корпуси зруйнували. Лише після Великої Вітчизняної війни було дозволено відкрити Георгіївський храм як парафіяльну церкву. Це було третім відродженням цього святого місця. Чернече ж життя вдалося відродити тут лише наприкінці 70-х років, коли парафію очолив – архімандрит Олександр (Нестерчук).

 

Сьогодні Городницький монастир об’єднує в собі, за традицією древньої Церкви, дві чернечі громади: чоловічу Георгіївську та жіночу – на честь ікони Божої Матері ”Утамуй мої печалі”. Обидві громади не тільки повністю забезпечують життєдіяльність монастиря, але провадять просвітню та благодійну роботу. Так, сільські діти завжди з радістю відвідують монастирську недільну школу, а всі малозабезпечені жителі цього селища щодня харчуються в обителі.

Георгіївському монастирю вже вдалося відродити повноцінне монастирське життя, і на сьогодні ця обитель є найшанованішою святинею усієї православної Житомирщини. Нещодавно в монастирі було відбудовано невеличкий храм-каплицю в ім’я преподобного Симеона Стовпника на тому ж місці, де колись стояла дерев’яна Симеонівська церква. Тепер перед ним влітку на великі свята відбуваються богослужіння просто неба.

Сьогодні в обителі безперервно ведуться будівельні роботи, тому майже кожного року монастир збагачується новими спорудами. Георгіївський монастир Городниці задає ритм духовного життя не тільки самому селищу, але й усьому  Поліському краю.

Автор: Баршай С.

Поделиться: