Покровський Красногірський жіночий монастир на Черкащині

 

На півдорозі між Києвом і Кременчуком, серед розкішної зелені, приховалося прекрасне творіння людських рук – Покровський Красногірський жіночий монастир. Обитель стоїть у селі Бакаївка Золотоніського району. За переказами, чернече життя на цьому місці розпочалося ще в кінці 16-го століття, коли тут оселився чернець-пустельник. Він прийшов на нинішню Черкащину з далекої Візантії. Пагорб, на якому була заснована обитель, у народі називали «красна гірка», бо навесні ця місцевість вкривалася рожевим плющем. Через це і монастир дістав назву Красногірський.

Біля підніжжя гори, на якій стоїть монастир, протікає невеличка ріка з романтичною назвою Золотоношка. Існує багато версій щодо походження її назви. Найвідоміша з них розповідає про скарби, що їх у далекі часи нібито заховали козаки на дні річки. Але історики переконують в іншому: ріка дістала таку назву через невеликі поклади слюди на дні, які з берега здавалися злитками золота.

З моменту свого заснування і до кінця XVIІІ ст. обитель функціонувала як чоловіча, а з 1790-го її почали населяти інокині київської Іоанно-Богословської обителі.

1922 року у Красно-горському монастирі згасла лампада чернечої молитви. Натомість у його стінах розмістився Центр інвалідів. Більшість святинь передали в Черкаський міський музей. Близько двадцяти років монастир не діяв.

Відродилося чернече життя на початку Великої Вітчизняної війни в листопАді 41-го. Відтоді інокині безперервно звершують свій чернечий подвиг. 

Монастир зберігає пам’ять про відомого українського архітектора Івана Григоровича-Барського. Саме за його проектом  у 60-х роках XVIІ ст. був зведений Спасо-Преображенський собор, що став визначною пам’яткою українського бароко. У роки Великої Вітчизняної війни Преображенський храм був наполовину зруйнований. Після війни собор не вдалося одразу відновити: радянська влада не дозволила навіть перекрити його дах. У такому жалюгідному стані він простОяв аж до кінця 80-х років. Тоді собор нарешті передали Церкві. Тепер ця перлина вітчизняного храмового зодчества знову прикрашає не лише монастирську територію, але й всю околицю.

Другий храм монастиря – Покровський. Його побудували у ХІХ ст. Нещодавно всерЕдині церкви провели реставраційні роботи. І ззовні непоказна церква набула святкового вигляду.

З історією Красно-горської обителі тісно пов’язано ім’я святителя Софронія, єпископа Іркутського – відомого православного подвижника і проповідника XVIІІ ст. Саме цей монастир став першим місцем молитви і чернечих подвигів цьогО великого православного місіонера. До речі, завдяки фінансовій допомозі єпископа Софронія в обителі було зведено і Спасо-Преображенський собор.

Після смерті єпископа Софронія його стали вважати небесним заступником і покровителем Красно-горської обителі. Ім’ям святителя назвали монастирське джерело.

 

Усі монастирські будівлі, крім собору, побудовані на насипаному ґрунті. Свого часу це дуже ускладнювало будівельні роботи.

У 2003 р. обителі повернули її колишню територію, де до революції діяло монастирське училище для дітей духовенства і сиріт.

Молитвами Божої Матері та Її заступників, на цьому місці також відродилося життя. Сьогодні тут діє чернечий скит. У першому відновленому корпусі одразу освятили невелику домову церкву в ім’я святителя Софронія.

Сьогодні у монастирі є велике господарство: це і присадибна ділянка, і пекарня, і пасіка. Завдяки невтомним трудівницям-інокиням, Красногорська обитель може щодня годувати приблизно півтори сотні насельниць та паломників. Д оречі,  монастирський хліб випікається за старовинною рецептурою і обов’язково в печі на дрОвах.

Робота кипить і на присадибній ділянці. Кожен клаптик монастирської землі навесні засаджується. Смиренні монахині кажуть, що не лише молитвою, але і працею спасається людина.

Минають роки, десятиліття, віки... Усе, що оточує нас – рано чи пізно змінюється. Але майже незмінними залишаються старовинні пам’ятки з минулого, в яких, немови у книзі, закарбована наша історія. Багато про що може розповісти нащадкам і така сторінка нашого вітчизняного літопису, як Красногорський монастир на Черкащині.

Поделиться: