Наші святині. Свято-Успенська Святогірська Лавра

 

За переказом перші християнські поселення, а можливо і монастир, з’явилися на цих горах ще до Хрещення Русі. У ті часи шанувальники святих ікон шукали притулку від єресі іконоборства поза межами Візантії. Частина з них переховувалася на Кавказі, а частина, через Крим, піднялася по Дону та Сіверському Дінцю. Про це свідчать древні печерні обителі монастиря. Протягом майже всієї історії ці печери були прихистком для благочестивих іноків.

Про майбутнє відродження обителі говорив Іоанн Стрельцов – прозорливий старець, за плечима якого були довгі роки сталінських таборів.

Схиєпископ Аліпій (Погребняк): «Після богослужіння підійшли під благословення і зі сльозами стали батюшці розповідати, як нам скрутно. Що нас не пускають у храми. А він – до речі, завжди радісний був, скільки я його знаю, – ніколи не бачив його зневіреним, сумним.  Він завжди був сповнений якоюсь невимовною, неземною  радістю. Він нас обійняв, головами до себе притулив. Каже: діточки, ще так процвіте святе православ’я на Святій Русі, комуністичне царство розсиплеться, Святі Гори відкриють, а дзвони будуть такі у Святогірському монастирі, що до Червоного лиману буде чутно».

Тоді, в п'ятдесяті роки 20-го століття ці слова здавалися прекрасною і нездійсненною казкою. Та минав час. Настало літо 1992 року. У санаторій імені Артема, що стояв на місці святої обителі, прийшли нові люди. За виглядом вони разюче відрізнялися від відпочивальників. Це були священнослужителі.

Архімандрит Серафим (Лаврик): «Наступного дня нас обступили люди і почали ставити прості питання – про хрещення, віру. Відчувалося, що людська душа прагне слова Божого».

І ось 20-го серпня 1992 року у день пам'яті святителя Митрофана Воронезького в Успенському соборі вперше за довгі роки зазвучала Херувимська пісня та інші піснеспіви Божественної літургії.

Архімандрит Серафим (Лаврик): «Без сліз не згадаєш. Причащаємо, люди підходять, причасників близько сорока. Була така радість, скільки сліз. Звершилося! Перша Божественна літургія у день пам’яті святителя Митрофана Воронезького. Це була велика милість Божа за молитвою цього угодника Божого. Господь сподобив служити літургію. І з того часу і до сьогодні літургія відбувається щодня».

22-го січня 1995 року намісником обителі став благочинний ієромонах Арсеній. Перед молодим намісником стояло, здавалося, непосильне завдання: підняти монастир з руїн, повернути всі будівлі, що раніше належали йому, заново налагодити духовне і господарське життя.

Схиєпископ Аліпій (Погребняк): «Звичайно, важко вірилося, бо все було дуже поруйновано. У печери зайдеш, там скрізь по стінах написані нецензурні слова, всюди загиджено, пляшки, недопалки».

Архієпископ Святогірський Арсеній, намісник Святогірської Лаври: «Коли ми прийняли монастир, у нас на Покровській церкві берези росли. Три корпуси були визнані аварійними й призначалися на знесення».

Так, тільки працями митрополита Іларіона – священно-архімандрита обителі – вдалося повернути всі корпуси, які історично належали монастирю.

Іларіон, митрополит Донецький і Маріупольський: «Було дуже важко, коли будівлі храмів перебували в руках не тих організацій, яким мали належати. Важко йшли переговори про передачу з профспілками; все це було чиєюсь власністю, відповідно оформлено. Було дуже важко усе це нам відроджувати».

І ось обителі повернули весь комплекс монастирських будівель. Але що це були за корпуси! Аварійні споруди, що йшли на знесення... Але братія бачила в них готелі для паломників, майстерні, трапезні... І тільки праця і молитва відділяли бажане від дійсного.

2004 року рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви народне шанування обителі було засвідчено присвоєнням титулу Лаври.

Архієпископ Святогірський Арсеній, намісник Святогірської Лаври: «Я вважаю, що сам титул Лаври дарований не за те, що ми тут корпуси побілили й дахи пофарбували... Цей титул дарований обителі, як нагорода за все її сповідницьке життя».

2008-го року Священний синод ухвалив рішення про прославлення святих отців, які просяяли у Святих горах на Дінцю.  Сповнилося пророцтво старців про відкриття й прославлення святої обителі.

Архієпископ Святогірський Арсеній, намісник Святогірської Лаври: «І старша братія там збереться… Ми дивувалися, як старша? Всі старші вже ж повмирали. А потім, коли було прославлення святих Святогірських, і ми почали нашу братію переносити з усіх сторін…"

Кажуть, що у Святих горах кожний камінь политий потом трударів, кров'ю мучеників і сльозами сповідників. Саме їхніми молитвами Господь дарує нам покаяння і можливість повернутися до Бога. І варто нам зробити перший крок, як милосердний Отець поспішає нам назустріч, повертаючи своє благословення й вручаючи дарунки, на які ми й не очікували

Один із таких дарунків — Успенська Святогірська Лавра. Врата спасіння.

Автор: Тарасенко О.

Режисер: Воробйов М.

Поделиться: