В очікуванні Страсної. У Києво-Печерській Лаврі виставка стародавніх Плащаниць

 

Наближається Страсна Седмиця. Скоро посеред кожного храму можна буде побачити вишиту ікону Христа, яка є символом поховальної Плащаниці Господа. Завдяки дорогоцінним матеріалам, деякі з них стали справжніми шедеврами мистецтва. Проте це не змінило головного призначення – Плащаниця залишається іконою. Дві унікальні плащаниці, які зберігаються в колекціях Художнього музею та Києво-Печерського заповідника, днями представили публіці.

У Національному художньому музеї увазі глядачів запропонували дві унікальні Плащаниці, історія яких сягає 16 століття. За чотири віки до їхньої долі стали причетні багато людей, які їх створювали, зберігали, відновлювали. Тепер це не просто рідкісні ікони – вони стали відображенням релігійної свідомості кількох поколінь.

Любомир Михайлина, генеральний директор Києво-Печерського заповідника: «В одному місці побачити дві плащаниці середини 16 сторіччя - це ціле диво. Такого навряд чи кожен день можна побачити. Тому це дійсно подія знакова. Ми дуже раді, що спільний проект Національного художнього музею і Києво-Печерського заповідника врешті реалізований і я думаю, що буде користуватися такою увагою відвідувачів киян, гостей міста. Та й не тільки, з України та зарубіжжя. Подія непересічна».

Перша плащаниця, яка постійно зберігається у запасниках Національного художнього музею, з'явилася перед глядачами вперше за останні тридцять років. Цю плащаницю створили  в середині 16-го століття у Молдавському князівстві в часи правління молдавського воєводи Петра Рареша. І тоді ж привезли її до Києва. Спочатку плащаницю поклали у Спаській церкві, а після пожежі 1811 року на Подолі – у церкві Різдва Христового, що на Поштовій площі Києва. 1926 року плащаниця стала музейним раритетом.

Галина Белікова, куратор виставки: «Вони одного часу, одної епохи і одного культурного середовища. Мало того, Олександр Лепушняну, який зробив одну плащаницю, він був зятем Петра Рареша, завдяки якому вийшла друга плащаниця. Він був одружений з його донькою Роксандою. Тому ми поєднали їх в одну виставку, оскільки в Києві молдавських плащаниць цього періоду більше немає.  Вони мусять бути показані в одному контексті».

Друга плащаниця, яка сьогодні зберігається у фондах заповідника Києво-Печерської Лаври, потрапила до Києва того ж року, що і її ровесниця. Спочатку вона лежала у ризниці Успенського собору. Після війни її витягли  з-під руїн і відновили. Попри значні втрати деяких частин зображення, ця плащаниця добре збереглася і неодноразово експонувалась.

Володимир Назар, реставратор: «Основна складність полягала у тому, що це була повторна реставрація. Перший раз плащаницю реставрували в 60-х роках 20 сторіччя. Тоді використовували тодішні матеріали, в основному це мучний клей.  За скільки часу  він відстав. І зараз треба було провести додаткове укріплення голкою тих місць пошкодженого шовку, який з часом відстав».

Із розумінням, що будь-яке втручання може зашкодити, фахівці взялися до ювелірної справи, яка тривала понад 2 роки. Групі реставраторів вдалося неймовірне: вони відновили деякі зотлілі фрагменти й водночас зберегли «живі», промовисті дотики часу. Тож фахівці сподіваються, що ці безцінні витвори зберігатимуться ще не одне століття, а віруючі матимуть можливість щороку в дні Страсної седмиці вклонятися цим святиням.

Поделиться: